Лариса
Михайлівна
Письменна(11.02.1914-20.02.1992)
Ларису Письменну читач знає як авторку талановитих оповідань, повістей і казок для дітей різного віку. Народилася Лариса Михайлівна 11 лютого 1914 року в селі Чоповичі Малинського району на Житомирщині. Батько ії працював фельдшером, мати вчителювала.
За кілька місяців почалася перша світова війна, і не так уже й далеко від рідних місць дівчинки пролягла лінія російсько-німецького фронту. А через три роки в Росії перемогла Велика Жовтнева соціалістична революція, завирувала громадянська війна: чоботи петлюрівців, кайзерівських окупантів, білопольських загарбників топтали Житомирщину, як і всю Україну. І не важко уявити, яким тривожним за таких умов було дитинство Лариси Письменної.
Ось як вона сама згадує про ті роки: «Це – спогад давніх-давніх часів. Моєму внукові тепер більше років, аніж тоді було мені. Тільки жили ми зовсім по-іншому; теперішні вигоди й достатки нам і не снились. І ще точилася тоді громадянська війна, - трудні та голодні були часи. Проте я цього не розуміла, бо іншого життя ні я, ні мої ровесники не знали. Та ще й батько мій був веселий та добрий на вдачу, вмів усіх розважити, хоч як би там не було скрутно й сумно. І то дуже добре, бо працював він фельдшером, а розвеселити хвору людину іноді й краще, ніж дати їй ліків. Та й ліків у ті роки часто зовсім не було.А мама була строга. Сумна і строга. Навіть батькові не завжди вдавалося ії розвеселити. Я ії трохи побоювалась, бо мене за пустощі карала тільки мама і ніколи не карав батько. Правда, карала завжди справедливо, тут уже нічого не скажеш».
Та чи багато випадало тих пустощів і веселощів на долю дівчинки? Батько часто переїздив з села до села, шукаючи роботу. «Мандрувала» з батьками й донька. Дитячі допитливі очі вбирали тодішні події, образи людей, з якими доводилося зустрічатись. А час біг швидко, літа спливали за літами. Ось вона вже й закінчила семирічку, вирішила вчитися далі - вступила до фінансового технікуму в місті Білій Церкві на Київщині. Саме тоді один з товаришів переписав її вірша, який йому сподобався, і надіслав до журналу в Харків, що був столицею України. Вірш надрукували. То була ні з чим не зрівнянна радість, та водночас перша публікація принесла й сумніви: чи правильно вибрала професію, - робота фінансиста не дуже вабила, і почала мріяти про навчання у відповідному вищому навчальному закладі, яким у ті роки був так званий Інститут народної освіти в Києві. Вступити до нього Ларисі Письменній не пощастило, і вона задовольнилася Київським лісотехнічним інститутом. Та лісовода з Лариси не вийшло, так само як і фінансиста. Згодом мусила переучуватися, - вже в час Великої Вітчизняної війни, в евакуації, працюючи завідуючою дитячим садком, закінчила Кемерівське дошкільне педагогічне училище. Отак, звивистою стежкою, та все ж вийшла Лариса Михайлівна куди треба – прямісенько до дітей.
Повернувшись з евакуації, жила в Черкасах, працювала завідуючою дитячим садком. По переїзді в Київ працювала завідуючою редакції дошкільної літератури у видавництві «Веселка». Праця з дітьми втішала в горі, навчала глибше розуміти дитячу душу, приносила радість, додавала творчої сили. Спочатку, за браком книжок у тяжкі роки війни, просто придумувала й розказувала дітлахам казки, оповідання. Декотрим з них згодом судилося стати книжками. Пішли книжки одна за одною, і вже не дитсадківська група – сотні тисяч, мільйони малюків слухали, читали й перечитували такі близькі їм і зрозумілі, захоплюючі й повчальні, з веселою лукавинкою, твори Лариси Письменної. Згодом, записавши їх, наважилася надіслати до редакції журналу «Радянська жінка». І перше ії оповідання побачило світ на сторінках цього часопису в 1951 році. А через чотири роки було видано ії першу книжку оповідань під назвою «Томка з Боготола». В цей же час молода письменниця одержала на республіканському конкурсі заохочувальну премію за пригодницьку повість «Скарб Вовчої криниці». Так Лариса Письменна стала справжньою письменницею. А далі й пішло: „Золотогривий” (1957 р.), „Павлик –Равлик” (1959 р.), „Як Петрик на дні моря жив” (1960 р.), „Голубий Олень” (1961 р.), „Богатир Жовте Око” (1963 р.), „Неспокійні друзі”(1964 р.), „Як у Чубасика сміх украли” (1965 р.), „Жар-пташенята” (1967 р.), „Юрко їде до табору” ( 1969 р.), „Півень Зелене Колесо” ( 1970 р.), „Тисяча вікон і один журавель” (1971 р.), „Чарівник на тонких ніжках” (1972 Р.), „Чап-Чалап” (1973 р.) та інші. Протягом тридцяти років своєї літературної діяльності вона написала велику низку казок, оповідань, повістей як для дошкільнят і молодшого шкільного віку, так і для підлітків та старшокласників. У 1986 році за збірку казок, оповідань, повістей «Тисяча вікон і один журавель» письменниця була відзначена Республіканською премією імені Леся Українки.
Книжки Лариси Письменної вчать дітей любити Батьківщину, бути чесними, сумлінними в навчанні, працьовитими, допомогати старшим, берегти вірність в дружбі, виховувати вимогливість до своїх товаришів. Для більшості творів Лариси Михайлівни характерним (не говоримо вже про казки), навіть для великих повістей, є природне поєднання справжнього, побаченого в житті, з казковим, вигаданим, яке, в свою чергу, також зустрічається в дійсності.
Померла Лариса Письменна в Києві 20 лютого 1992 року. Написане письменницею – чимала сторінка української літератури для дітей, кращі її твори перекладені російською, естонською, руминською та іншими мовами.
І з нагоди 1оо - річного ювілею письменниці у бібліотеці - філії с. Рудня була проведена літературна година. Немає сумніву, багато хто з читачів захоче ознайомитися з творами письменниці. Що ж! Така можливість у кожного школяра знайдеться - треба тільки переступити поріг нашої бібліотеки, взяти до рук будь-яку з книжок Лариси Письменної, і вхід у країну мрій і казок, захоплююча мандрівка по рідній землі, зустрічі з цікавими людьми й своїми ровесниками, глибше пізнання світу природи здійсняться.
