середа, 26 лютого 2014 р.

Вічна пам"ять!


У ці дні вся Україна несе жалобу та віддає шану усім тим мужнім людям, які загинули у боротьбі за волю нашої держави. Вони гідні сини українського народу,що віддали своє життя задля світлого майбутнього своєї Батьківщини! Вічна їм пам"ять!

Небесна Сотня – 
То в серцях вогонь.
Він гаряче палав за Україну.
Віднині тихим співом заспокой
Ти, земле рідная,
Свою дитину.

Пташиним співом,
Шелестом трави.
Блакитним небом,
Злотим колоссям.
Останній раз,
Як мати, пригорни
Чоло високе
В обрамку волосся.

Небесній Сотні
Шана й молитви,
За чисті душі,
Що злетіли в небо.
Їм шлях високий
Боже, освяти.
І в мирі, Господи,
Прийми до себе.






неділя, 23 лютого 2014 р.

Міжнародний день рідної мови!

    У жовтні 1999 року на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було встановлено відзначення Міжнародного дня рідної мови. Історія цього свята пов"язана з доволі драматичними подіями. 21 лютого 1952 року в азійській країні Бангладеш було жорстоко розстріляно демонстрацію захисників бенгальської мови, які вимагагали визнання мови банго як державної. Відтоді цей день у Бангладеші відзначають як день полеглих за рідну мову. Уперше Міжнародний день рідної мови святкували 21 лютого 2000 року в штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі. Одне з його завдань - привернути увагу міжнародної спільноти до проблеми збереження всього розмаїття мов та культур світу. Нині в багатьох країнах на високому державному рівні відзначають це свято. І в Україні воно також почало писати свою історію, хоча сама проблема рідної мови на українських теренах нараховує кілька століть. У нас Міжнародний день рідної мови відзначається з 2002 року: і задля зміцнення державотворчої функції української мови, і задля сприяння вільному розвиткові мов національних меншин.
    З нагоди відзначення Міжнародного дня рідної мови, 21 лютого у бібліотеці-філії с.Рудня було проведено літературну годину " Бринить, співає наша мова, чарує, тішить і п"янить", а токож представлено тематичну поличку " Материнську мову не забувайте, красу земну нащадкам передайте"








четвер, 20 лютого 2014 р.

" Пишаємось славою твоєю"

      
20 лютого 2014 року у районному домі "Просвіта" відбувся огляд-конкурс читців  
" Пишаємося славою твоєю" присвячений 200-ій річниці від дня народження Т.Г Шевченка, в якому взяли участь юнні читці будинку культури с. Рудня - Попкевич Альона та Максимчук Роман, які є активними користувачами бібліотеки - філії. На конкурсі були представлені твори Т.Г Шевченка, уривок із поеми " Причинна" та літературно-музична композиція за творами поета. У підборі даних творів допомогу надала завідуюча бібліотекою с. Рудня. Завдяки цьому читці будинку культури с. Рудня були відзначені третім призовим місцем та подякою відділу культури за оригінальне втілення художнього образу та активну участь в огляді-конкурсі.
     Також такий захід до 200-річчя від народження Т.Г Шевченка планується провести у бібліотеці-філії с. Рудня.






неділя, 16 лютого 2014 р.

25-річчя виведення військ з Афганістану!

   15 лютого – День виведення радянських військ з Афганістану. Двадцять п"ять років тому, останній солдат покинув землю цієї ісламської країни. Багатотисячні людські втрати, стали наслідком недалекоглядної загарбницької політики радянського керівництва.

    Людські втрати у цій неоголошеній війні вражаючі. Загинуло майже 15 тисяч солдат та офіцерів радянської армії. З них – понад 2 тисячі українських юнаків. Загарбницька політика владної верхівки Радянського Союзу не дала нічого, окрім непоправних втрат для матерів, дружин та дітей воїнів–афганців.

     З нагоди 25-річчя  із дня цієї дати у бібліотеці-філії було оформлено тематичну поличку " Афганістан - це вічний біль" та проведено урок мужності " Біль душі і пам"ять серця"на який було запрошено учасника бойових дій у Афганістані Бардабуша Олександра Івановича. Усі присутні уважно слухали його розповідь про події того часу.


субота, 15 лютого 2014 р.

" Мелодія двох сердець"


    14 лютого,люди усього світу відзначають день Святого Валентина ( День всіх закоханих). Сучасне свято нерозриано пов"язане з ім"ям святого Валентина, якого прийнято важати покровителем усіх закоханих. Історія свідчить, про те, що християнський священник Валентин приблизно у 269 році таємно благословив шлюби римських легіонерів з їх коханими, незважаючи на те, що імператор заборонив своїм солдатам одружуватись, вважаючи, що це заважає їм думати про війну. Крім того, священник Валентин, справжній подвиг якого став приводом для появи Дня святого Валентина, завжди намагався помирити закоханих, він допомагав писати їм любовні листи і давав поради легіонерам щодо того, як краще зізнатися в коханні дамам їхнього серця. Дізнавшись про відчайдушні вчинки Валентина, імператор засудив його до страти. Перед смертю священник написав лист для дочки тюремника у яку сам був закоханий. Цей лист дівчина прочитала уже після страти Валентина.Після цього церква канонізувала священника, а в 496 році Папа Римський Геласіус оголосив 14 лютого Днем святого Валентина!
   Необминуло дане свято і  бібліотеку- філію с. Рудня. Розваги та конкурси, піднімали настрій усім присутнім. Оригінальні освідчення у кохані своїй супутниці,лунали із уст учасників заходу. Веселощі та сміх, а також позитивні емоції, створювали гарну атмосферу свята.Діти з радістю обмінювались валентинками і приймали участь у конкурсах. Закінченням цього чудового заходу став флеш-моб закоханих,на якому усі проявили свої танцювальні здібності!
















   

середа, 12 лютого 2014 р.

Письменна Лариса Михайлівна

Лариса Михайлівна Письменна
(11.02.1914-20.02.1992)

Ларису Письменну читач знає як авторку талановитих оповідань, повістей і казок для дітей різного віку. Народилася Лариса Михайлівна 11 лютого 1914 року в селі Чоповичі Малинського району на Житомирщині. Батько ії працював фельдшером, мати вчителювала.

За кілька місяців почалася перша світова війна, і не так уже й далеко від рідних місць дівчинки пролягла лінія російсько-німецького фронту. А через три роки в Росії перемогла Велика Жовтнева соціалістична революція, завирувала громадянська війна: чоботи петлюрівців, кайзерівських окупантів, білопольських загарбників топтали Житомирщину, як і всю Україну. І не важко уявити, яким тривожним за таких умов було дитинство Лариси Письменної.

Ось як вона сама згадує про ті роки: «Це – спогад давніх-давніх часів. Моєму внукові тепер більше років, аніж тоді було мені. Тільки жили ми зовсім по-іншому; теперішні вигоди й достатки нам і не снились. І ще точилася тоді громадянська війна, - трудні та голодні були часи. Проте я цього не розуміла, бо іншого життя ні я, ні мої ровесники не знали. Та ще й батько мій був веселий та добрий на вдачу, вмів усіх розважити, хоч як би там не було скрутно й сумно. І то дуже добре, бо працював він фельдшером, а розвеселити хвору людину іноді й краще, ніж дати їй ліків. Та й ліків у ті роки часто зовсім не було.А мама була строга. Сумна і строга. Навіть батькові не завжди вдавалося ії розвеселити. Я ії трохи побоювалась, бо мене за пустощі карала тільки мама і ніколи не карав батько. Правда, карала завжди справедливо, тут уже нічого не скажеш».

Та чи багато випадало тих пустощів і веселощів на долю дівчинки? Батько часто переїздив з села до села, шукаючи роботу. «Мандрувала» з батьками й донька. Дитячі допитливі очі вбирали тодішні події, образи людей, з якими доводилося зустрічатись. А час біг швидко, літа спливали за літами. Ось вона вже й закінчила семирічку, вирішила вчитися далі - вступила до фінансового технікуму в місті Білій Церкві на Київщині. Саме тоді один з товаришів переписав її вірша, який йому сподобався, і надіслав до журналу в Харків, що був столицею України. Вірш надрукували. То була ні з чим не зрівнянна радість, та водночас перша публікація принесла й сумніви: чи правильно вибрала професію, - робота фінансиста не дуже вабила, і почала мріяти про навчання у відповідному вищому навчальному закладі, яким у ті роки був так званий Інститут народної освіти в Києві. Вступити до нього Ларисі Письменній не пощастило, і вона задовольнилася Київським лісотехнічним інститутом. Та лісовода з Лариси не вийшло, так само як і фінансиста. Згодом мусила переучуватися, - вже в час Великої Вітчизняної війни, в евакуації, працюючи завідуючою дитячим садком, закінчила Кемерівське дошкільне педагогічне училище. Отак, звивистою стежкою, та все ж вийшла Лариса Михайлівна куди треба – прямісенько до дітей.

Повернувшись з евакуації, жила в Черкасах, працювала завідуючою дитячим садком. По переїзді в Київ працювала завідуючою редакції дошкільної літератури у видавництві «Веселка». Праця з дітьми втішала в горі, навчала глибше розуміти дитячу душу, приносила радість, додавала творчої сили. Спочатку, за браком книжок у тяжкі роки війни, просто придумувала й розказувала дітлахам казки, оповідання. Декотрим з них згодом судилося стати книжками. Пішли книжки одна за одною, і вже не дитсадківська група – сотні тисяч, мільйони малюків слухали, читали й перечитували такі близькі їм і зрозумілі, захоплюючі й повчальні, з веселою лукавинкою, твори Лариси Письменної. Згодом, записавши їх, наважилася надіслати до редакції журналу «Радянська жінка». І перше ії оповідання побачило світ на сторінках цього часопису в 1951 році. А через чотири роки було видано ії першу книжку оповідань під назвою «Томка з Боготола». В цей же час молода письменниця одержала на республіканському конкурсі заохочувальну премію за пригодницьку повість «Скарб Вовчої криниці». Так Лариса Письменна стала справжньою письменницею. А далі й пішло: „Золотогривий” (1957 р.), „Павлик –Равлик” (1959 р.), „Як Петрик на дні моря жив” (1960 р.), „Голубий Олень” (1961 р.), „Богатир Жовте Око” (1963 р.), „Неспокійні друзі”(1964 р.), „Як у Чубасика сміх украли” (1965 р.), „Жар-пташенята” (1967 р.), „Юрко їде до табору” ( 1969 р.), „Півень Зелене Колесо” ( 1970 р.), „Тисяча вікон і один журавель” (1971 р.), „Чарівник на тонких ніжках” (1972 Р.), „Чап-Чалап” (1973 р.) та інші. Протягом тридцяти років своєї літературної діяльності вона написала велику низку казок, оповідань, повістей як для дошкільнят і молодшого шкільного віку, так і для підлітків та старшокласників. У 1986 році за збірку казок, оповідань, повістей «Тисяча вікон і один журавель» письменниця була відзначена Республіканською премією імені Леся Українки.

Книжки Лариси Письменної вчать дітей любити Батьківщину, бути чесними, сумлінними в навчанні, працьовитими, допомогати старшим, берегти вірність в дружбі, виховувати вимогливість до своїх товаришів. Для більшості творів Лариси Михайлівни характерним (не говоримо вже про казки), навіть для великих повістей, є природне поєднання справжнього, побаченого в житті, з казковим, вигаданим, яке, в свою чергу, також зустрічається в дійсності.

Померла Лариса Письменна в Києві 20 лютого 1992 року. Написане письменницею – чимала сторінка української літератури для дітей, кращі її твори перекладені російською, естонською, руминською та іншими мовами.
 І з нагоди 1оо - річного ювілею письменниці у бібліотеці - філії с. Рудня була проведена літературна година.  Немає сумніву, багато хто з читачів захоче ознайомитися з творами письменниці. Що ж! Така можливість у кожного школяра знайдеться - треба тільки переступити поріг нашої бібліотеки, взяти до рук будь-яку з книжок Лариси Письменної, і вхід у країну мрій і казок, захоплююча мандрівка по рідній землі, зустрічі з цікавими людьми й своїми ровесниками, глибше пізнання світу природи здійсняться.