неділя, 26 травня 2013 р.


24 травня — День слов’янської писемності і культури


Це свято було встановлено постановою Президії Верховної Ради Української РСР від 30.01.91 N 568-I «Про День слов’янської писемності і культури».

Щорічно 24 травня у всіх слов’янських країнах урочисто прославляють святих Кирила і Мефодія — творців слов’янської писемності.

24 травня православна церква згадує святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія. Брати були православними ченцями, слов’янську абетку створили у грецькому монастирі.

Слов’янська писемність була створена в IX столітті, близько 862 року. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця» на ім’я візантійця Костянтина, який, прийнявши чернецтво, став Кирилом. А допомагав йому в богоугодній справі освіти слов’янських народів старший брат Мефодій.

Кирило створив слов’янську абетку на основі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов’янську звукову систему. Були створені дві абетки — глаголиця і кирилиця.

Святкування пам'яті святих братів ще в старі часи мало місце у всіх слов'янських народів, але потім, під впливом різних історичних і політичних обставин, було забуте. На початку XІX століття, разом із відродженням слов'янських народностей, відновилася й пам'ять про слов'янських первоучителів. У 1863 році на Русі була прийнята постанова святкувати пам'ять святих Кирила й Мефодія 11 травня (24 травня за новим стилем).

Одночасно зі створенням абетки було розпочато роботу над перекладом з грецької на слов'янську Євангелія та Псалтиря. Кирило та Мефодій переклали зі старогрецької мови багато книг, що започаткувало слов'янську літературну мову і книжкову справу. У середньовічній Європі слов'янська мова стала третьою мовою після грецької та латинської, за допомогою якої поширювалося слово Боже.

Двадцятирічна просвітницька діяльність Кирила та Мефодія і їх учнів мала всеслов’янське значення: вони підняли освіту і спільну культуру слов’янських народів на високий щабель, заклавши тим самим основи церковнослов’янської писемності, фундамент усіх слов`янських літератур.

В Україні День слов’янської писемності й культури встановлено, відповідно до Указа Президента України від 17 вересня 2004 року № 1096/2004 і відзначається щорічно 24 травня.

У бібліотеці- філії с. Рудня проведено літературну годину « У рідній мові, ріднім слові така висота і така глибина»



29 травня, середа

Міжнародний день миротворців ООН


У 2002 році Генеральна Ассамблея ООН оголосила 29 травня Міжнародним днем миротворців. Цей день покликаний віддати належне самопожертві і самовідданості миротворців, які несуть службу по всьому світу. Він знаменує собою те, що було зроблено ООН у різних країнах для полегшення страждань та примирення ворогуючих сторін.
Коли в цей день у 1948 році Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй заснувала першу місію з підтримки миру, мало хто з присутніх у залі Ради міг уявити, до якого ступеню зміниться миротворча діяльність Організації Об’єднаних Націй.
Час легко озброєних миротворців, що здійснюють піше патрулювання вздовж лінії припинення вогню між суверенними державами, давно минув. Нинішні миротворчі операції Організації Об’єднаних Націй набувають все більш складного і багатопланового характеру, і не обмежуються перевіркою дотримання режиму припинення вогню, а фактично вирішують завдання відбудови країн, які опинилися на межі краху, часто після конфліктів, що тривали десятиліттями.
Військовослужбовці у блакитних касках та їх цивільні колеги спільними зусиллями організовують вибори, беруть активну участь у реформуванні поліції і судової системи, займаються захистом прав людини, стверджують принципи рівності чоловіків і жінок, здійснюють розмінування і організовують добровільне роззброєння колишніх комбатантів і підтримують заходи з повернення біженців і переміщених осіб в їх рідні місця.
Ця безцінна робота пов’язана з ризиком. Сьогодні у 18 операціях, керованих Департаментом операцій з підтримки миру, служать більше 72 000 військовослужбовців і 15 000 цивільних осіб, і, таким чином, Організація Об’єднаних Націй є найбільшою в світі багатосторонньою організацією, що вирішує завдання постконфліктної стабілізації.
В Україні Міжнародний день миротворців встановлено відповідно до Указа Президента України від 30 квітня 2003 року № 374/2003 і відзначається щорічно 29 травня.

До 152- річниці перепоховання Т.Г. Шевченка на Чернечій горі 
22 травня – важлива дата для кожного українця. У цей день прах Тараса Григоровича Шевченка, згідно з його заповітом, було перепоховано в Україні.

Тяжкою була для Тараса Григоровича зима 1861 року. Перебуваючи далеко вiд батькiвщини, в Санк-Петербурзі, він все частіше хворів, усе бiльше вiдчував свою самотнiсть. 9 березня, в день його народження, до нього завiтало кiлька знайомих. В розмовi з близьким другом художником Григорiєм Честахiвським поет висловив бажання, щоб в разі смерті, яку він передчував, поховали його в Каневi. Вранцi 10 березня Тараса Григоровича не стало.

Поховали Т.Г.Шевченка 13 березня, у Петербурзi, на Смоленському кладовищi на кошти друзів. Понад дві тисячi чоловiк йшли за домовиною Кобзаря: студенти унiверситету, слухачi Академiї художеств, письменники, художники i просто читачi й шанувальники.

Лише у квiтнi 1861 року, після того, як 58 днів прах Т. Г. Шевченка знаходився в Петербурзі, царський уряд, нарештi, дозволив перевезти його в Україну. 8 травня 1861 року домовина була викопана, перенесена через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу і залізницею перевезена до Москви. I рушила вона через всю Росiю з пiвночi на пiвдень: де потягом, де кiньми, де пароплавом, а де i просто на руках – до Канева, саме там мрiяв оселитися поет i дожити свого Богом визначеного вiку. Перевезення домовини тривало 14 дiб. Шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитровськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бровари до Києва. Ланцюговим мостом, випрягши коней з воза, його провезли студенти Університету Святого Володимира і далі набережною до церкви Різдва Христового на Подолі. Супроводжували її український iсторик О. Лазаревський i послiдовний виконавець останньої волi Шевченка Г. Честахiвський.

У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати його в Києві. Та Честахівський відстоював думку про поховання Кобзаря в Каневі, бо ще за життя він мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева». 20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» з Києва прах Шевченка везли по Дніпру. Веснянi води близько пiдступили до мiста, i пароплав причалив на невеличкому острiвцi за 200-300 м вiд твердого берега, а жоден з рибальських човнiв не мiг витримати ваги домовини. Не можна було i перенести її на руках бродом. Тодi запрягли двi пари круторогих волiв у козацького воза i по мiлині перевезли труну на суху землю. Багатолюдним ходом рушили за труною Кобзаря мешканцi мiста, передмiсть та навколишнiх сiл. Дві доби домовина знаходилась в Успенському соборі, а 22 травня канівський протоієрей Гнат Мацкевич вiдслужив Заупокiйну Лiтургiю i виголосив надгробне слово, яке завершувалось так: «Благовiй же до граду нашого, Україно: в нас покоїться прах Тараса Шевченка! Тут, на однiй з найвищих гiр Днiпрових, як на горi Голгофi, подiбно Хресту Господньому, водрузиться хрест, що його бачитимуть i по цю, i по ту сторону Днiпра». Вiд собору похоронна процесiя прямувала на Чернечу гору: через гори i лiс, а юнаки i дiвчата самотужки везли важкого воза – з великої шаноби до Тараса. «Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого Батька, що повернувся з далекого краю до свого дому» – згадував Григорій Честахівський. Біля могили зiбралося кiлька тисяч люду, було виголошено двi проповiдi та шiсть промов. Похорон тривав до вечора. Г.Честахiвський залишився в Каневi i вирiшив насипати над прахом поета високу могилу. Канiвчани i жителi навколишнiх сiл два мiсяцi пеленами, хустинами, торбинками й кошиками носили землю з ближнiх урвищ-ярiв на могилу Тараса, обкладали її камiнням. Поступово над мiсцем поховання Шевченка вирiс пагорб у кiлька метрiв заввишки. На могилi встановили великий дубовий хрест. Похорон Шевченка вiдбувався саме в тi днi, коли цар «дарував» крiпакам волю.

У червнi 1883 року Варфоломiй Шевченко подав до канiвської мiської Управи прохання: «На могилi мого брата Тараса Шевченка був поставлений дерев`яний хрест, який вiд часу пiдгнив i в жовтнi 1882 року звалився. Шануючи пам`ять покiйного мого брата... я наважився поставити новий хрест, обгородивши могилу гратами, а поблизу неї збудувати хату для сторожа». На одному з київських заводiв замовили металеву огорожу i чавунний хрест. Несподiвано, коли замовлення вже було готове, генерал-губернатор наказав накласти арешт на хрест, бо на ньому була табличка зi словами Т.Г.Шевченка:

Свою Україну любiть;

Любiть її во время люте,

В останню, тяжкую минуту

За неї Господа молiть.

Роботи над упорядкуванням могили припинилися. Майже рiк тяглося листування. Врешті решт замовники змушенi були зняти з хреста табличку. Лише в липнi 1884 року чавунний хрест встановили на могилi поета. Пофарбований у бiле, вiн чiтко вирiзнявся на фонi блакитного неба. Видно його було за десятки кiлометрiв з Полтавських рiвнин за Днiпром i по Днiпру.


7 травня 1939 року в Каневі відбулося святкування 125-ої рiчниці від дня народження Великого Кобзаря. На Тарасовiй горi зiбралось понад 20.000 трудящих, а 18 червня того ж року ще урочистiше i багатолюднiше вiдкривали новий пам`ятник на могилi поета (скульптор Г.Манiзер) та примiщення музею Т.Г.Шевченка (над проектом якого працювали В.Кричевський та його талановитий учень П. Костирко, який пiзнiше вiдновлюватиме експозицiю, знищену в роки вiйни). Вiдбувся грандiозний мiтинг. Людськими потоками вирували Днiпровi береги, лунали гудки пароплавiв, дзвенiла мiдь духових оркестрiв, гули в пiднебессi лiтаки, що скидали тисячi листiвок...

Вже 150 років до цього священного місця не заростають травою стежки. Тут побували десятки мільйонів шанувальників Поета з усього світу.








субота, 18 травня 2013 р.

День Європи


День Європи – це символ започаткування нової успішної моделі мирної співпраці між державами, що ґрунтується на спільних цінностях та інтересах.

Рішення щодо відзначення 9 травня Дня Європи в Європейському Союзі було прийнято у 1985 році на Саміті Ради ЄС у Мілані. До 1997 року це свято мало переважно культурно-мистецьку спрямованість та носило обмежений характер.

У 1997-1998 роках до святкування Дня Європи залучилися держави-кандидати на вступ до ЄС. У цих країнах святкування набуло певного політичного забарвлення і було спрямоване на формування громадської думки стосовно підтримки вступу до Євросоюзу. Проводилися регіональні конференції та круглі столи; публічні дебати, виступи на телебаченні та радіо громадських діячів; широка інформаційно-роз’яснювальна кампанія; культурно-розважальні програми та спортивні змагання тощо.

Україна – єдина держава не член ЄС, в якій на державному рівні відзначається День Європи (цей день святкують також у країнах-кандидатах – Македонії, Туреччині, Хорватії).

Щорічне відзначення згаданого заходу в нашій державі започатковано Указом Президента України від 19 квітня 2003 р. № 339, яким встановлено третю суботу травня датою святкування в Україні Дня Європи.

Традиційно, урочиста церемонія відкриття Дня Європи проходить у Києві. На центральній вулиці м. Київ – Хрещатику облаштовується так зване "Європейське містечко" за сприяння Представництва ЄС в Україні та посольств держав-членів ЄС. Таке містечко складається з павільйонів, що представляють Україну, кожну державу-члена ЄС, Європейську Комісію та міжнародні організації. У павільйонах презентується географія, культура, історія та найбільші міста держав-членів ЄС, організовуються публічні дебати з послами та представниками української влади, проводяться вікторини з європейської тематики та мовні курси, облаштовуються "куточки національних страв" держав-членів ЄС тощо.

Протягом останніх років успішно апробовано практику широкомасштабного святкування Дня Європи у регіонах України. За сприяння Представництва ЄС в Україні та посольств держав-членів ЄС спільно з місцевими обласними, міськими та районними державними адміністраціями в обласних центрах та містах України щорічно проходять повномасштабні святкові заходи. Крім участі в офіційному відкритті святкування Дня Європи, відбуваються зустрічі послів держав-членів ЄС з представниками органів місцевих та обласних влад, студентами та викладачами місцевих університетів, представників неурядових та громадських організацій, засобів масової інформації.

Багаторічній досвід організації Дня Європи в Україні вказує на те, що цей День поступово стає справою державного значення і відіграє непересічну роль у формуванні громадської думки в Україні про майбутнє нашої держави в європейській сім’ї народів.