21 липня 2013 р., в Будинку культури с. Рудня відбулося свято сіл Рудні, Ольганівки та Валер"янівки " Село моє - це рідна сторона, чарівна, неповторна ця земля". Композиції із бісеру, виготовлені членами клубу за інтересами " Джерельце", дивували усіх присутніх односельчан, а доповнювала це різномаїття бісероплетіння,  колоритна виставка українських рушників, яка привертала увагу кожного глядача, своєю оригінальністю.

 

У бібліотеці-філії с. Рудня була представлена тематична поличка "Село моє - моя маленька Батьківщина".

 



Пожвавішали люди й природа,
Ось і музика вже загула...
Веселися, славетний народе,
Бо, нарешті, прийшов День села!

Такими віршованими рядками розпочали свято ведучі Алла Майструк та Лариса Гринюк.

 

Запашний коровай, випікання якого, уже стало щорічною традицією, було вручено сільському голові  С.А Якимлюк, яка привітала усіх односельчан зі святом.

А згодом свято продовжилось - чимало гостей завітали привітати громаду руднянської сільської ради, а саме - гості із сусіднього Луцького району, працівники культури с. Кременець, вихованці будинку дитячої творчості, свою майстерність танцю дарували глядачам Анастасія Сорока та Віталій Артинюк,  а також щиро вітали із святом всіх жителів  - Ліля Мартинюк та  аматори сцени БК с. Рудня.

 

 

 

 

 

 

 

 

  Найбільше здивувало глядачів, театразілована форма проведення свята - весь концерт на сцені відбувалося "сватання " сільського голови Семена Яїчниці, який був головною персоною сцени, роль якого неперевершено виконала Вікторія Олексюк. А свататись до нього приходили чарівні дівчата, які бездоганно відігравали свої ролі, а саме Наталя Кашуба, Алла Майструк, Людмила Козачук,Ірина Боймук  та Лариса Гринюк.

 

 



 Завершальним етапом цього прекрасного свята був виступ руднянських жінок, які із запалом виконали пісні " А в селі", " Сама файна" та " Ой село". Гучними оплесками нагородили глядачі усіх аматорів сцени!



 7 липня – Івана Купала.

Одне з найпоетичніших свят українського обрядового календаря. Купальські вогні надихали на творчість не лише великого Миколу Гоголя, а й багатьох інших письменників та поетів. Церква цього дня відзначає Різдво Івана Хрестителя. Ще в дохристиянську добу слов'яни відзначали цієї пори свято Купайла, тобто Сонця. шляхом злиття християнських та язичницьких традицій і утворилося свято Івана Купала.

Спеціально до дня Купайла хлопці та дівчата виготовляли ляльки-опудала Купало та Марену. Навколо цих персонажів точаться головні події вечора на Івана Купала. Марена яваляє собою зроблену із соломи ляльку, яку вдягають у жіночий одяг, Купало також виготовляється із соломи, але одяг на ньому чоловічий. Марену, відповідно, роблять дівчата, а Купало – хлопці. Цікаво, що походження ті того, ні іншого образів невідоме, зате відомо, що і Купало і Марену чекає трагічна розв'язка. Їх обох, або ж топлять, або ж спалюють.

Як відомо, і цей звичай зараз гарно зберігся, головною розвагою вечора на Івана Купала є стрибки через багаття. Хоча чому власне розвагою, це зараз вони стали чимось на кшталт спортивних змагань, а от раніше цьому ритуалові надавали магічного значення. Скажімо, якщо стрибнути найспритніше, то у Вас буде гарне здоров'я, коли вдало перескочать через полум'я закохані, то вони скоро поберуться. І не дай Вам Боже вскочити у вогонь – біди на протязі року не уникнути.

По закінченні веселих дійств можна йти відпочивати. Це не стосується, лише найсміливіших та найчистіших серцем у яких є шанс знайти чарівну квітку папороті і здобути усі земні скарби. Але пам'ятайте: шлях до квітки захищає нечиста сила, та й земні багатства, які вона відкриває ще нікого до добра не доводили.

В день Івана Купала намагалися зцілюватися росою Для цього потрібно встати якомога раніше і пройтись босоніж по цілющій купальській росі. В цей день проходив масовий збір лікарських трав. Особливої цілющої сили купальська трава набирає до сходу Сонця, отож, як мовиться, "Хто рано встає, тому й Бог дає!"

" Нехай же квітне Україна, в співучім слові Кобзаря"

     Останній червневий день закликав усіх жителів руднянської сільської ради відвідати творчий звіт аматорських колективів та окремих виконавців " Нехай же квітне Україна, в співучім слові Кобзаря", присвячений 200- й річниці  народження  видатного українського поета Тараса Григоровича Шевченка.
    Зайшовши до закладу культури  усі глядачі могли ознайомитись із  виставкою " Величний дар Шевченкового слова", яку було організовано бібліотекою-філією с. Рудня. Прикрашений українськими рушниками портрет Тараса Шевченка, доповнювала виставка його творів.
       Розпочинали творчий звіт ведучі такими словами:

Повні сил і живої снаги
Де на рясті просяє веселка
із любов"ю у серці своїм
ми вшануємо пам"ять Шевченка



Продовжив даний захід Роман Максимчук, який читав уривок з розповіді правнука Т.Г Шевченка, Дмитра Красницького. Глядачі підтримали оплесками молодого читця, який  так щиро передавав усю інтонацію та настрій даного вірша.

Тематичним доповненням творчого звіту був твір Т.Г Шевченка " Заповіт" в обробці Йосипа Пономарьова, який виконав вокальний ансамбль  БК с.Рудня

 





А також " Реве та стогне Дніпр широкий", який виконав соліст БК с. Рудня Володимир Олексюк.

 

Тарас Шевченко - наш Кобзар

Він геній і творець, мислитель

Вкраїну славив він весь час

в серцях він наших буде жити,

такими словами запрошували ведучі творчого звіту Лариса Гринюк та Анна Якимук  на сцену  молоду солістку будинку культури Оленку Кравчук, яка передала естафету Вікторії Олексюк та Шуляк Сергію і які виконали твір Тараса Шевченка покладений на музику В. Рураком " Не тополю високую"

 

Глядачі із захопленням слухали соло на музичних інструментах у виконанні Олени Шинкарук ( соло на флейті), Насті Козачук ( соло на скрипці) та Сергія Шуляка( соло на саксафані)

 

Дужче і дужче кругом

Квітне країна моя

піснею славимо знов

величний дар Кобзаря

 

Дані рядки зачитані ведучими свята, закликали переглянути усіх присутніх у залі наступні номери концерту, а саме:

  

" Нащо мені чорні брови",який виконала солістка будинку культури Вікторія Олексюк, " Рідна Україна" у виконанні вокального ансамблю БК с. Рудня, " За любов і волю"у виконанні Людмили Козачук, хореографічну композицію " Я така крилата, бо росла в Карпатах".

 

Із великим захопленням глядачі дивились на інсценізацію уривку Т.Г Шевченка "Причинна"

 

 

 

Ми чуємо тебе, Кобзарю крізь століття

і голос твій нам душі окрилля

встає  в новій красі, забувши лихоліття

твоя, Тарасе, звільнена земля

 

І росяні вінки заплетені в суцвіття

до ніг тобі титане, кладемо

ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття

Тебе своїм сучасником звемо,

  такі фінальні рядки свята пролунали з уст ведучих свята!

 

 

 

 

 



У бібліотеці-філії с. Рудня проведено усний журнал  

" Конституція України у моєму житті"

 З допомогою цього заходу, діти ознайомились з основними законами, які стосуються безпосередньо їх.

28 червня 1996 року Верховна Рада нарешті прийняла
Конституцію України.
Коли ми гортаємо сторінки Конституції, читаємо її рядки,
найбільше нашу увагу привертає 2-й розділ «Права, свободи й обов’язки
людини і громадянина», в якому є статті, що безпосередньо стосуються нас
і наших батьків.
У ст. 51 Конституції говориться про те, що батьки повинні
виховувати дитину до повноліття, дбати про її здоров’я, матеріальне
забезпечення і навчання, готувати до самостійного житті. Батько і мати
мають однакові обов’язки та права щодо дітей.
«Шануй батька свого і матір свою». Кожен із нас повинен пам’ятати
цю Божу заповідь. Швидко плине час, і прийде та хвилина, коли наші
батьки стануть старими, немічними. Обов’язок уже повнолітніх дітей
піклуватися про своїх батьків (ст. 51).

День Святої Трійці. П’ятидесятниця

Після вознесіння Ісуса Христа настав десятий день: це був п’ятдесятий день після Воскресіння Христового. У євреїв було велике свято П’ятидесятниці в пам’ять Синайського законодавства. Всі апостоли разом з іншими учнями Христовими та іншими віруючими одностайно перебували в одній світлиці в Єрусалимі.
Була третя година дня за єврейським рахунком годин, тобто, по-нашому - дев’ята година ранку. Раптом зчинився шум з неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де перебували учні Христові. І з’явилися вогненні язики і спочили (зупинилися) по одному на кожному з них. Всі сповнилися Духа Святого і стали славити Бога різними мовами, яких раніше не знали.
Так Дух Святий, за обітницею Спасителя, зійшов на апостолів у вигляді вогненних язиків, на знак того, що Він дав апостолам здатність і силу для проповіді Христового вчення всім народам; зійшов же у вигляді вогню на знак того, що має силу спалювати гріхи й очищати , освячувати й зігрівати душі.
В Єрусалимі в цей час було багато євреїв, які прийшли з різних країн на свято. Апостоли вийшли до них і стали проповідувати на їх рідних мовах воскреслого Христа. Проповідь так подіяла на тих, хто слухав її, що багато хто повірив і стали питати: «Що ж нам робити?» Петро відповів їм: «Покайтеся і хрестіться в ім’я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів, тоді і ви отримаєте дар Святого Духа»
Таких, що увірували в Христа і охоче прийняли хрещення, виявилося того дня близько трьох тисяч чоловік. Таким чином, почало будуватися на землі Царство Боже, тобто Церква Христова.
Православні християни в цей день прикрашають будинки і храми зеленими гілочками, квітами.
Звичай цей йде ще від старозавітній Церкви, коли будинки і синагоги прикрашалися зеленню в П’ятидесятницю в пам’ять того, як при Сінайській горі все цвіло і зеленіло в день, коли Мойсей отримував скрижалі закону. Сіонська світлиця, де на апостолів зійшов Святий Дух, у той час, за загальним звичаєм, теж була прикрашена гілками дерев і квітами.
А ще квітучі гілки нагадують нам про те, що під дією благодаті Божої людські душі розцвітають плодами чеснот.

 

 

Проводим літо з бібліотекою!

 

12 червня в бібліотеці с. Рудня проведено ерудит -лото

                          " Уважний та начитаний"

 

Даний захід був направлений на те, щоб спонукати дітей відвідувати бібліотеку, а також бути ерудованими та грамотними користувачами бібліотеки.А також  на те, щоб діти зрозуміли - що книга це джерело знань, і завдяки інформації у ній, діти зможуть стати обізнаними та черпати багато нового, що  для них стане у пригоді!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 



Вознесіння Господнє 

13 червня, останній день коли християни вітаються один з одним словами: «Христос Воскрес – Воістину Воскрес». Після цього вже вітаються традиційно: «Слава Ісусу Христу – Слава навіки Богу». 

Саме 13 червня сороковий день після Воскресіння Ісуса Христа і в Православному календарі він згадується як празник Господнього Вознесіння, який в народі ще називають Вшестя, Ушестя або Знесення. Цей Празник відноситься до одного із дванадцяти найважливіших після Великодня християнських свят, який звеличує подію Христового Вознесіння на небо та підкреслює її значення для Ісуса та для нас. 
Христос вознісся на небо на Елеонській горі, яка знаходиться недалеко від Єрусалима. До цієї події Він являвся Своїм учням протягом сорока днів після Воскресіння, та оповідав про Царство Боже та про те, що Йому необхідно було знести Свої муки. У Євангеліях Марка і Луки містяться лише короткі відомості про цю велику подію, якою завершується земне життя Ісуса Христа.
Про це описано в Діях Святих Апостолів. Зустрівшись з Апостолами, Ісус Христос звелів, щоб вони не відходили з Єрусалима, а чекали обітниці Отчої. «Іван бо водою хрестив, — ви ж охрещені будете Духом Святим через кілька тих днів»! Свідками цього дійства були ті ж апостоли – вони дивилися, як Ісус став возноситись угору і хмара забрала його з-перед їхніх очей…
А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі стали при них та й сказали: «Галілейські мужі, — чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!».
Тоді учні повернулись у Єрусалим, де перебували в молитві Матір Божа та жінки-мироносиці. В Євангеліста Марка сказано, що Господь, вознісшись на небо, сів по Божій правиці.

Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к. 251), який вичислює християнські празники в 8-ій книзі свого твору «Проти Цельсія». Знавці обряду вважають, що перші три століття цей празник святкували разом з празником Зішестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесінням, а тільки «сороковим днем після Пасхи».
В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ (+ к. 440) називає його «всенародним празником».
Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Златоуст, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кіпрський, Лев Великий й інші. В IV ст. цариця Олена поставила храм на честь цього празника на місці Христового Вознесіння.
Як зазвичай на кожне свято є свої прикмети. Не оминають вони і Вознесіння. Тож, якщо на Вознесіння хороша погода — в цьому році буде добрий врожай, якщо навпаки — поганий.
В цей день, якщо не було дощу, селяни обходили свої посіви, дивилися чи не сходить їхній врожай. З пустими руками не йшли, а брали «драбинки». Так називали ритуальне печиво, яке має таке ймення, бо простий народ вважав, що цього дня Господь по драбинках сходив на небеса. Ритуальне печиво «драбинки» має певний зв’язок з уявленнями українців про Світове дерево, яке є центром Всесвіту і об’єднує Верхній (небесний), Земний і Нижній (потойбічний) світи. За повір’ями до хліба треба йти з хлібом. Це на щастя.
Також в цей день приймали гостей і влаштовували гуляння. Гості приносили свої гостинці, а ви давали свої.